Біоплівка — це результат злипання клітин бактерій один з одним або їх прикріплення до поверхонь із внутрішньої сторони труб системи напування. Цей феномен може бути і певною стадією природного зростання бактерій та їх захисною реакцією. У таких скупченнях клітини на зовнішній поверхні біоплівки залишаються чутливими до дезінфектантів, природних чи фармацевтичних антибіотиків, але клітини, що знаходяться всередині кластера, відносно захищені від їх впливу. Це ускладнює їхнє знищення за допомогою звичайних методів знезараження.
Виділяють п’ять стадій розвитку біоплівки:
1. Спочатку відбувається первинне прикріплення мікроорганізмів до поверхні (адгезія, сорбція) із навколишнього середовища (зазвичай рідини). Ця стадія оборотна.
2. Остаточне (необоротне) прикріплення, інакше зване фіксацією. На цій стадії мікроби виділяють позаклітинні полімери, що забезпечують міцну адгезію. Слизово-полімерний шар, що виробляється мікробами відразу після адгезії, є фактором стійкості біоплівок.
3. Дозрівання. Клітини, що прикріпилися до поверхні, полегшують прикріплення наступних клітин позаклітинний матрикс утримує разом всю колонію. Накопичуються поживні речовини, клітини починають ділитися.
4. Зростання. Утворена зріла біоплівка, і тепер вона змінює свій розмір та форму. Позаклітинний матрикс є захистом клітин від зовнішніх загроз.
5. Дисперсія (викид бактерій): внаслідок розподілу періодично від біоплівки відриваються окремі клітини, здатні через деякий час прикріпитися до поверхні та утворити нову колонію.
Бактерії можуть використовувати у своєму метаболізмі іони кальцію, магнію, заліза, надміру присутні в жорсткій воді, утворюючи, таким чином, центри кристалізації, на які активно починають відкладатися солі жорсткості, виступаючи додатковим захистом для біоплівки. Таким чином, підвищена жорсткість допомагає розвитку біоплівки, а вона, своєю чергою, провокує відкладення солей жорсткості на устаткуванні. Приклад захисної функції полімерної плівки є виживання Salmonella при хлоруванні. Неефективними є також широко застосовувані засоби дезінфекції на основі формальдегіду, марганцю або перекису водню.
Стандартна дезінфекція у боротьбі з біоплівкою малоефективна, тим більше що її проводять у період санрозриву та у відсутності тварин, тоді як проблема гостро стоїть саме під час їх утримання.
Біоплівка — це постійне джерело патогенної мікрофлори у питній воді. Багато випадків діареї, які за зовнішніми ознаками можуть бути визнані наслідком неякісного годування або інших причин, виникають через низьку якість питної води. Для боротьби з цією проблемою традиційні засоби є малоефективними.
Тварин лікують антибіотиками, проте після короткочасного поліпшення захворювання рецидивує, оскільки не знищено основну причину його появи. Застосування медикаментів протягом тривалого часу загрожує не лише санітарними (розвиток стійкості до медикаментів тощо), а й економічними (вартість медикаментів), а також виробничими (погіршення зоотехнічних параметрів) проблемами.